?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

 
Цьогоріч виповнюється 10 років з дня встановлення у костьолі Святого Олександра органу фірми Oberlinger, подарованого нам нашими німецькими друзями. З цього приводу варто навести тут декілька публікацій, пов'язаних із цією знаменною подією.



ОРГАН У ХРАМІ
З’явився за допомоги віруючих з різних країн
Клара ГУДЗИК, «День»

Вельми значущою — впевнена, що для всіх киян — є також установка великого органа, яку буде остаточно завершено через кілька місяців (досі храм мав тільки невеликий електричний орган). Розповідає о. Віктор Маковський, настоятель собору Св. Олександра: «Були наміри встановити й настроїти орган ще до приїзду папи Івана Павла II. На жаль, втiлити цей задум досi не вдалося — не знайшлося грошей, щоб транспортувати інструмент із Німеччини. Справа в тому, що орган фірми «M. Weise Platling/BAYERN» подарувала нам парафія Св. Магдалини міста Герцогенауерах (Баварія). Перевезти цей великий музичний інструмент, встановити його у нас в соборі і досконало настроїти — то все вимагало неабияких коштів. Сьогодні ці труднощі позаду — завдяки фінансовій допомозі кількох інституцій та окремих осіб. Насамперед це — благодійницька організація «Тріумф серця». Значну лепту внесли кілька заможних киян; назвати їхні імена не маю права, бо вони цього не хочуть — згідно із заповідями Євангелія. Зацікавився київським органом також примас (глава) Польської католицької церкви Юзеф кардинал Глемп. Справа в тому, що він побував у Києві 1988 року на святі тисячоліття Хрещення Руси, і місто справило на нього неабияке враження. Тому, почувши про наші проблеми, він перечислив для храму Св. Олександра частину тих пожертв, які поляки збирають на підтримку церкви. Помітну суму зібрали також дружини послів країн Латинської Америки у Києві. Все, що могли, жертвували прості парафіяни, кияни. Тож до 160-річчя собору орган буде повністю налаштований».

Та вже сьогодні під високими склепіннями храму лунає не зрівняний ні з чим голос (вірніше, 41 «голос») інструмента-велетня — то ніжний, як сопілка, то грізно-басовитий. О. Віктор запросив кореспондента «Дня» на хори собору, де саме працювали майстри-настроювачі з Польщі — брати Євгеніуш і Станіслав Войцехи та Гжегош Балхан. Вони розповіли, що новий київський орган має 2600 труб, найменші з яких не сягають і сантиметру, а найбільші (їх видно всім) мають довжину 6 метрів і майже 40 сантиметрів у діаметрі. Кожна труба (польською «піщалка») настроюється окремо, голос кожної труби майстер вирізняє із Ніагари звуків. Для цього, звичайно, необхідно мати абсолютний слух, але майстри не дуже цим пишаються — кажуть, що професійний слух можна набути завдяки постійному тренуванню, у процесі роботи. (Вони, певно, думають, що всі люди мають однаковий слух.) Майстри з Польщі вельми охоче, з гордістю показували труби, клавіатури (їх чотири — три ручних «мануали» і одна «педаль»), демонстрували методи настройки. (Дозволили також мені використати власні легені в якості пневматичних міхів і видобути із кількох труб какофонію фантастичних звуків. Що не кажи, а журналістська робота надає людині неабиякі привілеї.)

Органістка собору пані Ольга Дмитренко, випускниця Київської консерваторії, зробила невеличкий екскурс в історію органів у Києві. Виявляється, київські органи далеко не всюди встановлені найкращим чином, що відбивається на якості звучання, і не всі підтримуються у належному стані. Собор Св. Олександра, однак, із його розкішним резонансним простором, створює для інструменту оптимальні умови. На підтвердження своїх слів і на превелике задоволення присутніх, пані Ольга зіграла кілька невеликих уривків із творів Баха. Це було надзвичайно — стояти поряд і слухати цей Божий грім. Отець настоятель розповів, що орган буде виконувати не тільки богослужебні функції, — в недалекому майбутньому в соборі відбуватимуться органні концерти духовної музики. Вже розпочалися переговори про приїзд до Києва кількох відомих органістів з Литви, Вірменії, Грузії та ін. Тож влітку нас очікує цикл органних концертів. Нагадаємо принагідно, що у соборі Св. Олександра вже багато років провадяться — за підтримкою Французького, Австрійського та інших посольств — безкоштовні концерти київських хорових та інструментальних колективів.

Я скористалася зустріччю з отцем Віктором, аби трохи розпитати про парафіян храму Св. Олександра. До собору належать кілька окремих громад — польсько-, україно-, російсько , англо- та німецькомовних. На всіх цих мовах у храмі регулярно відбуваються богослужіння; іноді ще й чеською мовою. Щонеділі на месах буває близько 2000 віруючих, а на великі свята — до 4000; найбільше людей приходить на україномовні та польськомовні богослужіння. На англомовну месу, яку провадить о. Філіп Кроу, ірландець за національністю, збирається всього 300 осіб. Як бачимо, постанови II Ватиканського собору про національні мови богослужіння не залишилися пустою декларацією. На плечі католицького духовенства, втім, лягає неабияке фізичне та інтелектуальне навантаження.

Робота духовенства не обмежується храмовими богослужіннями. Так, кожної першої п’ятниці місяця священики храму (їх усього п’ятеро) відвідують хворих парафіян. Про тих, хто потерпає вiд гострої матеріальної скрути, повідомляють до благодійницької організації «Карітас», яка виділяє необхідну допомогу. Священики храму опікуються також 12 тьма селами в Чорнобильській зоні — Романівкою, Федорівкою та ін. (за 300 км від Києва). Колись то були квітучі польські села, тепер там живуть старі, забуті майже всіма на світі люди. І католицький священик — то чи не єдина людина, яка регулярно відвідує ці місця. «Буває й так, що приїжджаєш вже на свіжу могилу — відслужити заупокійний молебень», — розповідає настоятель собору.

О. Віктор намагається мати дружні стосунки зi своїми сусідами-християнами. Іноді це вдається — були випадки, коли разом із о. Юрієм Бойком (УАПЦ) благословляли змішаний українсько-польський шлюб, а з архієпископом Ігорем Ісіченком — відправили екуменічне богослужіння. Непогані стосунки склалися із Німецькою лютеранською церквою. Не завжди, однак, протягнута рука приймається братами-християнами, особливо православними і особливо членами УПЦ МП. Між тим, каже о. Віктор, «Бути християнином — означає любити людей і признаватися до своїх гріхів».

P.S. Отець Віктор Маковський народився 1970 року у Житомирі. Після технікуму відслужив в армії у Казахстані. Закінчив Вищу духовну семінарію в Білорусії. У Соборі Св. Олександра працює з 1995 року, почавши із служіння дияконом.
Джерело



ДЕВЯТЬ ВЕЧЕРОВ НА УЛИЦЕ КОСТЕЛЬНОЙ
Ольга Савицкая «Зеркало недели» №37, 28 сентября 2002, 00:00

Зачем существует музыка? Для красоты. Чтобы сообщить нечто важное, что не может быть сообщено иным способом. Чтобы объединять разных людей.

Находясь внутри музыкального потока, не задаешь вопросов. Об испытанных ощущениях потом невозможно рассказать тем, кто там не находился. Расскажу о событиях.

С 1 по 15 сентября в киевском соборе святого Александра проходил Первый международный фестиваль органной музыки. Акустику храма, которому в этом году исполняется 160 лет, специалисты считают уникальной, музыка звучит в естественных условиях, для которых она и была написана.

В фестивале принимали участие выдающиеся органисты современности: Френк Линч (Канада), Маркус Виллингер (Германия), Евгения Лисицина (Латвия), Сергей Кириллов (Россия), Ярослав Тума (Чехия), Леопольдас Дигрис (Литва), Ольга Дмитренко, Галина Булибенко, Тарас Багинец (Украина).

Музыканты исполняли свои программы на большом немецком органе фирмы Weise, который был установлен в соборе в 2001 году — по инициативе настоятеля храма
о. Виктора Маковского и Ольги Дмитренко, при активной помощи Нины Козловой. Они отыскали инструмент в церкви немецкого города Герцогенаурах вблизи Нюрнберга, и после переговоров церковные и городские власти передали орган в дар киевскому собору.

Леопольдас Дигрис, которого называют одним из лучших органистов Европы, высоко оценил новый инструмент:

— Он обладает большой мощью. Если бы я не знал, что здесь раньше был планетарий, вошел и стал слушать, я подумал бы, что орган построен специально для этого храма в конце XIX — начале ХХ века. Это идеальное попадание в десятку!

Фестиваль — путешествие сквозь времена и стили: от стройной мелодичности Баха, Букстехуде, Телемана, Корелли, Моцарта — до сложных построений Регера, Мессиана, Петра Эбена. Дигрис повел еще дальше в прошлое — сыграл цикл из семи танцев неизвестного вильнюсского автора XVI века на маленьком органе «Oberlinger». А Галина Булибенко соединила эпохи, исполнив Фантазию на тему хоральной прелюдии Баха современного композитора Витаутаса Бартулиса «Видение 17 июля 1750 года (день смерти Баха)».

Слушая Евгению Лисицину, мастера переложений музыкальной классики для органа, вновь убеждаешься в безграничных возможностях «короля инструментов». Об этом — ее транскрипции «Лета» из «Времен года» Вивальди, две вещи цикла «Картинки с выставки» Мусоргского, перезвон «Колоколов Вестминстера» Луи Вьерна.

Какие еще были открытия? Блестящие импровизации Маркуса Виллингера, совершенные по форме, при этом темы были заданы слушателями непосредственно перед исполнением. Яркий талант самого молодого участника, Тараса Багинца из Харькова. Композиции канадца Френка Линча — его духовная музыка для сопрано, тенора и камерного оркестра. Сюита неизвестного автора XVIII века «Ханакийские танцы», которую сыграл Ярослав Тума. Переложение для органа концерта Дмитрия Бортнянского, исполненное Сергеем Кирилловым.

А на первом и последнем концертах звучали произведения чешских, немецких, литовских, латвийских, польских, венгерских, канадских авторов и современных украинских композиторов — в знак благодарности к странам, которые участвовали в организации и проведении фестиваля, в установке нового органа.

Что дает фестиваль музыканту?

Леопольдас Дигрис:

— То же, что и участие в концертах, — поддержку формы. Играть для себя и играть для других — разные вещи.

Ольга Дмитренко:

— Для меня фестиваль — учеба, возможность познакомиться с разными стилями исполнения. И еще радость — когда слышишь, что у другого получилось талантливо. Мы встретились со старыми друзьями. Евгения Лисицина и Леопольдас Дигрис раньше были в Киеве частыми гостями. Я и Галя Булибенко познакомились с Ярославом Тумой на конкурсе «Пражская весна». Дигрис давно знает Кириллова, знаком с Тумой. Виллингер и Линч сразу органично вписались в наше содружество. Сложились теплые отношения — не конкуренция, не обособленные выступления, а праздник совместного творчества.

Теперь о тех, для кого звучал орган. В зале ежевечерне можно было видеть солистов Дома органной и камерной музыки, студентов органного класса музыкальной академии. Когда еще выпадет возможность услышать таких выдающихся мастеров? А о широком круге расскажу вот что. Как-то перед одним из концертов я случайно познакомилась в городе с американскими туристами — парнем и девушкой, рассказала им о фестивале. Парень ответил: «Мы никогда не были на органном концерте». И вечером они пришли, а потом искренне благодарили, им очень понравилось. Американцы были не единственными, кто впервые в эти дни услышал органную музыку, и вот как я об этом узнала. Во время фестиваля была создана «обратная связь» — выходя из собора, люди могли записать свои впечатления. Держу в руках объемный пакет, а в нем множество исписанных листков:

«На органном концерте я впервые, и ничего более прекрасного в моей жизни не было. Спасибо»; «Много раз был на органных концертах, но такого еще не слышал. Вот что значит музыка до слез», «Лучшее исполнение Баха в моей жизни. Музыкант»; «Спасибо за возможность услышать лучших органистов современности»; «И опять хочется жить — так бы я назвал чувство, которое возникает после концерта». А фразу «Этот вечер был лучшим в моей жизни» писали после каждого концерта! Еще я прочла просьбы почаще проводить такие фестивали. Были и стихи — зарифмованное состояние внутреннего полета.

Всех, кто подарил киевлянам музыкальный праздник, в газетной статье не назовешь. Их имена — в программе, кстати, очень качественно составленной.

А душу фестиваля назову — это Ольга Дмитренко, председатель организационного комитета. Неутомимый, всегда приветливый, светящийся добротой человек, она проделала огромную подготовительную работу, вела все концерты, встречала и провожала гостей-музыкантов в аэропорту. Леопольдас Дигрис сказал о ней: «Я давно знаю Ольгу как прекрасного музыканта, теперь узнал как талантливого организатора». После каждого концерта люди походили к ней, дарили цветы, благодарили, писали в отзывах: «Спасибо за самоотдачу, любовь к людям в зале, к участникам фестиваля, к делу, которым Вы занимаетесь». Я увидела, как подошла пожилая женщина: «Благодарю, что не забыли нас, пенсионеров» — для них вход на фестиваль организаторы сделали свободным, да и для всех остальных билеты были вполне доступны по стоимости.

Прошедший фестиваль — значительное событие культурной жизни Украины. Состоялось творческое общение музыкантов разных стран, разных исполнительских школ. Состоялось наше общение с музыкой, которая «раскрывает волшебные окна, позволяя нам заглянуть в глубину жизни, сквозь ее внешнее обличье» (композитор Ральф Воэн Уильямс).
Джерело



Comments

( 1 comment — Leave a comment )
paddyradz
Jun. 6th, 2012 08:30 am (UTC)
дякую, дуже цікава добірка:)
( 1 comment — Leave a comment )